О защите права собственности и других имущественных прав — ч. 7

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що К.Л.А. заволоділа нерухомим майном Д.Г.К. та продовжує ним відкрито, безперервно користуватися, починаючи лише з січня 2009 року, в той час як частиною першою статті 344 ЦК передбачено, що особа набуває право власності на чуже нерухоме майно за набувальною давністю, якщо вона безперервно володіє ним протягом десятка років.

З огляду на положення статті 376 ЦК право власності за набувальною давністю на об’єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Не завжди осуждай беруть до уваги те, що позов про право власності за давністю володіння не може пред’явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником. Це призводить до помилки у правовідносинах, і до договірних правовідносин застосовуються правовідносини набувальної давності.

Наприклад, такі помилки було допущено у цивільній справі Гайсинського районного суду Вінницької області за позовом Б.М.В. до Я.С.М. та Лад-Хутірської сільської для Гайсинського району про визнання права власності на садибу за набувальною давністю. У рішенні суду першої інстанції від 26 вересня 2011 року йдеться про набувальну давність, починаючи з 1988 та 1997 років, та про те, що позивачка придбала згадану садибу за контрактом купівлі-продажу, отже, вона є добросовісним набувачем, і до цих правовідносин не може застосовуватися                             стаття 344 ЦК.

Власник нерухомого майна ні в якому випадку не може набути майно у власність за давністю володіння. Наведені обставини не завжди враховувалися судами при вирішення спорів цієї категорії.

Так, рішенням Золочівського районного суду Харківської області                    від 03 жовтня 2011 року задоволено позов С.М.О. до Довжицької сільської для про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю.

За С.М.О. визнано право власності за набувальною давністю на житловий будинок з надвірними будівлями на вул. Д., № … в с. Рідний Край Золочівського району Харківської області.

Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось та собрало законної сили.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що позивачка з 1950 року по теперішній час відкрито та безперервно володіє зазначеним житловим будинком, право власності на який документально не оформлено в бюро технічної інвентаризації.

Вирішуючи цей спір, суд не забрав до уваги, що спірний житловий будинок з надвірними будівлями не є чужим майном для С.М.О., оскільки, відповідно до запису в погосподарській книзі Довжицької сільської для, він зареєстрований на ім’я позивачки.

Судам слід мати на увазі, що позов про право власності за давністю володіння не може пред’являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна. У такого володільця право на чуже майно має похідний та обмежений темперамент.

При вирішенні спорів, пов’язаних з правом власності ввиду набувальної давності, судам слід враховувати наступне:

право власності на нерухоме майно можна набувати за набувальною давністю лише після 01 січня 2011 року;

?  задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 334 ЦК можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння;

?  за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено;

?  відлік строчок набувальної давності починається з моменту заволодіння нерухомим майном; у випадку коли володілець заволодів майном на підставі певного контракту з його власником, строчков набувальної власності обчислюється з моменту спливу строчок позовної давності;

?  у разі втрати майна володільцем не зі своєї волі (усунення володільця від володіння нерухомим майном), неповернення майна у володіння та незвернення з позовом про витребування такого майна протягом року строчков набувальної давності переривається; у разі повернення нерухомого майна у володіння чи пред’явлення позову про його витребування строчков набувальної давності не переривається, а період, протягом якого володілець не з власної волі був позбавлений володіння, зараховується до строчок набувальної давності.

При вирішенні спорів, пов’язаних із виникненням і припиненням права власності, судам слід мати на увазі, що норми статті 344 ЦК про набувальну давність не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалось на підставі договірних зобов’язань (контрактів оренди, зберігання, безоплатного користування, своевременного управління тощо), оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння (наприклад, спадкування), а сторона посилається на строчков набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.

Виняток прямо передбачено законом  ?  це наявність між набувачем і власником контракту, строчков дії якого закінчився, а власник не сообщив позову про витребування цього майна.

 

7. Вирішуючи питання застосування строчковів позовної давності, осуждай мають приділяти належну увагу такому поняттю як момент, з якого особа дізналася про порушення свого права, та керуватися доказами, які підтверджують його настання.

Осуждай, інколи відмовляючи в задоволенні позову по суті, додатково підставою для відмови в задоволенні позову зазначають сплив строчок позовної давності, що є неправильним.

Встановивши, що строчков позовної давності пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо стороною у спорі сообщено вимогу до ухвалення ним рішення про застосування строчок позовної давності, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови.

Тобто, якщо суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист якого він требовать, не порушено, ухвалюється рішення суду про відмову в задоволенні позову саме на цій підставі, а не через пропуск строчок позовної давності. Якщо ж встановлено, що таке право порушено і строчков позовної давності пропущено без поважних причин, суд ухвалює рішення про відмову в позові у зв’язку із закінченням строчок позовної давності. Якщо ж причину пропуску цього строчок суд визнає поважною, порушене право повинно бути захищене.

Вимогу про захист порушеного права суд приймає до розгляду незалежно від закінчення строчок позовної давності.

Саме загальна позовна давність застосовується до вимог, що стосуються захисту права власності та інших речових прав.

Не всі осуди при вирішенні негаторного позову враховували, що до нього не застосовуються правила щодо позовної давності. Оскільки вимоги негаторного позову полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент пред’явлення позову, то з негаторним позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує правопорушення.

Судам слід звернути увагу й на те, що якщо перешкоди в користуванні чи розпорядженні майном усунено, то відповідно відсутні підстави для звернення до суду з негаторним позовом. Проте таке положення не означає відсутність у власника можливості пред’явити позов про заборону порушення права власності, що можуть мати місце у майбутньому, що безпосередньо передбачено частиною другою статті 386 ЦК.

Особливістю вирішення спору про захист порушеного права за умови пропуску строчок позовної давності є те, що сплив строчок позовної давності, про застосування якої сообщено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише за умови обґрунтованості позову, тобто за умови наявності порушеного права.

 8. Типовими помилками судів є розмежування справ між адміністративною та цивільною юрисдикцією у негромок випадках, коли відповідачем є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на базі законодавства. При розгляді таких справ слід враховувати, що якщо позов безпосередньо стосується права власності третіх осіб, то справи мають розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Судам слід враховувати, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, та способи захисту права власності, визначені статтею 16 ЦК.

Вирішуючи спори про захист права власності на майно, осуждай повинні виходити з того, що правовий режим майна визначається з урахуванням законодавства, яке було чинним на момент створення (набуття) відповідного майна. Подальша зміна законодавства не повинна призводити до погіршення становища володільця майна, оскільки інакше порушуватиметься конституційний принцип про незворотність дії закону у часі.

Судам необхідно дотримуватись вимог процесуального законодавства під час відкриття провадження у справах та підготовки справ до розгляду, перевіряти відповідність заяв вимогам статей 119, 120 ЦПК, не допускати випадків прийняття позовних заяв без визначення ціни позову та без оплати судового збору. Якщо на момент подачі позовної сообщи неможливо встановити ціну позову, розмір судового збору визначає суддя відповідно до правил статті 80 ЦПК. Збільшення позовних вимог має бути оформлено у такому ж порядку, як і пред’явлення позову, із врученням позовної сообщи іншій стороні. Судовий збір за подання такої сообщи має бути сплачено одночасно зі збором за подання сообщи про збільшення позову.

Вважаємо, що узагальнення сприятиме верному та однаковому вирішенню судами зазначеної категорії справ.

Виконуючий обов’язки Голови                                             С. М. Міщенко

 Секретар Пленуму                                                                   Д. Д. Луспеник

Источник-http://sc.gov.ua/ua/2013_rik.html

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *